Шановні делегати з’їзду! 16 вересня 2008 року Верховною Радою України прийнято за основу проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо виконання рішень третейських судів), (реєстр №1399).

 

Цим проектом Закону передбачено виключити з положень ст. ст. 54, 55, 56, 57 Закону України «Про третейські суди» правила, що регламентують порядок видачі виконавчих документів компетентними судами України в разі невиконання рішень третейських судів у добровільному порядку та правила, які передбачають зберігання у компетентному суді справ, за якими видано виконавчі документи.

 

Крім того, пропонується внести відповідні зміни до інших законодавчих актів України, які, в тій чи іншій мірі, стосуються виконання рішень третейських судів.

 

На наш погляд, вказаний проект Закону зачіпає конституційні права людини та громадянина, звужує їх зміст та обсяг, неправомірно усуває державу від головного її конституційного обов’язку забезпечити ці права.

 

Відповідно до положень ч. 5 ст. 55 Конституції України: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права… від порушень і протиправних посягань».

 

Одним із схвалених (утверджених) державою засобів захисту прав людини є третейський розгляд спорів (ст. ст. 1,2 Закону України «Про третейські суди»).

 

Згідно приписів ч. 2 ст. 3 Конституції України: «Утвердження і забезпечення прав … людини є головним обов’язком держави» та складають суттєву (змістовну) частину її владних повноважень. Здійснення державою (державними органами) владних функцій передбачає не лише можливість, а й необхідність застосування примусових заходів для забезпечення прав людини, якщо цього вимагають певні обставини. Стаття 24 Конституції України гарантує рівність прав громадян перед законом. Таким чином, обов’язку держави кореспондує право громадянина вимагати від неї, її органів та посадових осіб здійснення примусових владних повноважень для забезпечення його прав незалежно від юрисдикції органу (державного суду чи третейського), рішенням якого такі права були визнані (задоволено позовні вимоги).

 

Правова регламентація прав сторін третейського розгляду, що закріплена у ст. 55, 56, 57 Закону, кореспондує ч. 1 ст. 55 Конституції України, яка передбачає захист прав людини і громадянина судом, та ч. 2 ст. 124 Конституції, згідно якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

 

Закон України «Про третейські суди» в редакції від 11.05.2004р. №1701-ІV відповідає наведеним вище конституційним вимогам. Так, ст. 55 Закону встановлює право сторони третейського розгляду у разі невиконання зобов’язаною стороною рішення третейського суду добровільно, подати заяву до компетентного суду про видачу виконавчого документа. Ст. 56 Закону регламентує порядок розгляду заяви про видачу виконавчого документу компетентним судом. Ст. 57 закріплює обов’язок держави забезпечити примусове виконання рішення третейського суду в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

 

Вилучення цих положень із Закону України «Про третейські суди» та внесення змін до інших нормативних актів з цього питання, яке передбачене проектом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (реєстр №1399) звузить зміст та обсяг існуючих прав людини та громадянина, що є недопустимим з огляду на вимоги ч. 3 ст. 22 Конституції України. Крім того, внесення таких змін до Закону поставить у привілейоване становище тих громадян, які обрали державний суд, як засіб захисту їх прав та інтересів у відношенні до тих, хто звернувся з позовом до третейського суду, оскільки у першому випадку держава забезпечує примусове виконання рішення суду, у другому випадку – ні. Таке становище призведе до порушень принципових положень ст. 24 Конституції України щодо рівності громадян перед законом.

 

Позбавлення громадян права звернутись з заявою до компетентного суду про видачу виконавчого документу на рішення третейського суду є одночасно порушенням ч. 1 ст. 55 та ч. 2 ст. 124 Конституції України, бо з одного боку зменшує вже існуючий зміст та обсяг прав громадян, з іншого звужує юрисдикцію державних судів, виключаючи її поширення на правовідносини, які склалися між сторонами третейського розгляду в зв’язку з невиконанням у добровільному порядку рішення третейського суду.

 

Прийняття Верховною Радою України проекту Закону зробить безглуздим існування третейського судочинства на Україні, призведе до дискредитації ідеї альтернативного вирішення спорів, що виникають з цивільних та господарських правовідносин.

 

Проблема третейського судочинства потребує зваженої державної політики, концептуального підходу до цієї проблеми з урахуванням світової практики та міжнародних норм права. Такий підхід буде сприяти зміцненню статусу України як правової демократичної держави та позитивному її сприйняттю світовою спільнотою.

 

Ми, учасники наради третейських суддів Постійно діючих третейських судів в Миколаївській області, пропонуємо делегатам другого з’їзду третейських суддів України звернутись з петицією до Верховної Ради України і Президента України та закликати народних депутатів не допустити прийняття дискримінаційного Закону, яким порушуються не лише конституційні права людини та громадянина, але й норми міжнародного права!