Заселення земель нинішньої Миколаївської області почалося ще в епоху пізнього палеоліту. Сьогодні до найдавніших, добре відомих офіційній науці, відносять стоянки людини в Доманівському районі (у с. Щуцьке - близько 50 тис.років й у с. Анетівка - близько 20 тис.років тому). Знахідки, що відносяться до легендарної трипільської культури, виявлені в Кривоозерському і Первомайському районах, а також в обласному центрі.

Відомі археологічні підтвердження того, що на території Миколаївщини (Єланецький район) мешкали кіммерійці, перший народ, відомий під власною назвою з письмових джерел. Відкриття вже наших днів - поселення «Дикий Сад» у старому центрі Миколаєва, на березі Інгулу. Близько 4 тисяч років тому тут стояло місто, із кріпосними укріпленнями, храмами й портом.

Відповідно до сучасних поглядів археологів, саме тут, у м.Миколаєва, починалися землі легендарних скіфських племен. Таємничі скіфські кургани й кам`яні «баби» давно стали символами краю.

 

Витончену культуру Еллади принесли на нашу землю грецькі колоністи. Давньогрецький поліс Ольвія (розташований поблизу с.Парутино Очаківського району) був створений вихідцями з Милету на початку VI в. до н.е. Ольвія стала одним з найбільших грецьких полісів Причорномор`я, вела жваву велику торгівлю зі скіфами й іншими народами. Товари, що вивозять із Греції, через Ольвію по Дніпру й Бугові поширювалися на значній території Південної України, аж до сучасного Києва.

Свідченням сили й міцності Ольвії стало відбиття навали армії Олександра Македонського. Ольвіополіти, разом із сусідами, розбили армію й флот в 30 тисяч чоловік, які очолював полководець Зопіріон.

Археологічні дослідження в Ольвії тривають від 1801 року. Сьогодні в Парутино діє національний музей-заповідник. Ще більше відкриттів очікують учені від розкопок на острові Березань, де перші поселення виникли ще доольвійських часів. Можливо, саме цей острів слов`яни називали островом Буяном. У дославянські часи по території нинішніх миколаївських земель пройшли десятки народів: гети, сармати, римляни, угри, готи, на Кінбурнській косі знайшли навіть стоянку вікінгів.

 

У часи Київської Русі за цей край боролися київські князі й народи хазарів, аварів, печенігів, половців. Через Побужжя йшли жваві торговельні тракти, добре відомі від Близького Сходу до Європи.

Користувалися цими дорогами й великі торгівці й мореплавці того часу: генуезці та венеціанці, які заклали кріпость біля сьогоднішнього Очакова.

Від XIII століття йдуть згадування про Старий Дівочий православний монастир, що стояв у Бугу, на території нинішнього Корабельного району.

Саме на миколаївській землі відбулася битва литовського князя Ольгерда з татарськими ханами Ногаем і Тохтамышем, після якої Південно-Західне Причорномор`я відійшло на сто років до Великого Литовського князівства.

Але від XV століття миколаївський край переходить під контроль Османської імперії й Кримського ханства. Степ Північної Миколаївщини був територією Едисанської ногайської орди.

А від XVII сторіччя північно - східну частину лівобережжя Південного Бугу починають освоювати запорізькі й по бузькі козаки, отут нараховують 373 поселення - зимівника козаків.

 

XVIII століття було ознаменовано низкою російсько-турецьких війн, у результаті яких територія між ріками Дніпро й Південний Буг повністю відійшла до Росії. Російська імперія одержала вихід до Чорного моря й можливість для створення флоту.

В 1788 році в устя ріки Інгул була закладена ще одна верф — Інгульска, навколо якої швидко виросло місто. За наказом генерал — губернатора Новоросійського краю князя Григорія Потьомкіна нове місто одержало ім`я Миколаїв 27 серпня 1789 року на згадку про здобуту в 1788 році російськими військами перемозі — узятті турецької кріпості Очаків у день святого Миколи, заступника моряків.

Цю дату вважають днем народження міста. Перші два роки будівництвом міста керував обер-штеркригс-комиссар Чорноморського адміралтейського правління Михайло Фалеєв, близький соратник князя Потьомкіна, що відав постачанням Чорноморського флоту продовольством, обмундируванням і коштами. Будувалося місто за спеціально складеним планом — із прямими вулицями й кварталами правильної форми. Цей план був розроблений наприкінці XVIII століття російським зодчим Іваном Старовим.

Одним з перших губернаторів міста був Олександр Грейг, головний командир Чорноморського флоту. З його ініціативи в місті споруджена перша комерційна пристань, почалася прокладка кам`яних тротуарів (по вул. Соборної - нині Радянської), озеленення вулиць. Проведення водопроводу поклало початок створенню нового району - "Сухого фонтана". В 1824 р. був побудований будинок флагманів і командирів, що згодом став Зимовими морськими зборами.

 Одним з талановитих людей, притягнутих Грейгом у Миколаїв, став астроном Карл Кнорре, творець першої на півдні Росії Миколаївської Морської Астрономічної Обсерваторії.

Яскраву сторінку в розвиток міста вніс спадкоємець Грейга віце-адмірал Михайло Лазарєв, при якому Миколаїв повною мірою став південною корабельною столицею імперії. Були побудовані ливарний завод, машинна, ковальська й креслярська майстерні. Адміралтейство дало Росії багато відмінних кораблів і прекрасних майстрів суднобудування.

Після поразки в Кримській війні верфі Миколаєва були закриті. Місто врятував генерал — губернатор Б. Глазенап. Він в 1862 році зумів домогтися в уряду дозволу на відкриття Миколаївського порту для іноземних судів, митниці й іноземних консульств. Це сприяло розвитку міста, і наприкінці XIX століття Миколаїв по загальному обсязі морської торгівлі займає 3-і місце, а за обсягами продажу зерна - перше місце в Російській імперії й 3-4 у світі. За цей час Миколаїв стає великим промисловим центром, в 1890 році тут працювало 131 підприємство.

В кінці XIX століття в промисловість міста проникає іноземний капітал. В 1895 - 97 рр. будуються заводи бельгійського акціонерного, а також російського Чорноморського товариства, які в 1907 році поєднуються в єдиний завод - «Наваль». Йшли роки. На переломі століть Миколаїв став одним з найбільших міст Російської імперії за населенням.

На рубежі XIX-XX вв. різко змінилося життя в суспільстві, як політична, так й економічна. Миколаїв - місто, населення якого, в основному, складалося з робітників, тісно пов`язаний з революційним рухом. Особливо після звістки про повстання в 1905 р. на броненосці "Князь Потьомкін Таврійський", спущеного в 1900 р. зі стапеля Миколаївського адміралтейства. В 1911 р. на базі Адміралтейської верфі створюється завод Російського акціонерного суднобудівного суспільства "Руссуд ", що в 1928 м, на згадку про розстріляних денікінцями революціонерах, був названий Заводом імені 61 комунара.

Революція й наступні роки, окупації й постійної зміни урядів під час Громадянської війни привела майже до повної зупинки роботи на всіх підприємствах міста. Але молодій державі необхідні були кораблі.

Уже на початку 20-х років у Миколаєві було спущено на воду чимало транспортних і військових судів. Будувалися кораблі, мінялося поступово обличчя міста. Він виріс у промисловий центр із сорока підприємствами союзного й республіканського значення, став одним з найбільших портів країни.

Під час Великої Вітчизняної війни в Миколаєві діяла підпільна диверсійна група, очолювана В. А. Лягіним (Корнеевым), що називалася «Миколаївським центром». 28 березня 1944 р. Миколаїв звільнений воїнами Радянської Армії. У центральній частині міста, де в березні 1944 року велися завзяті бої за кожен квартал і за кожен будинок, спорудять пам`ятник воїнам - визволителям. А в сквері Десантників створений меморіальний комплекс, присвячений Героям - десантникам, які ввійшли в біографію міста своїм подвигом, зробленим навесні 1944 року. Завдяки їхньому героїзму, морський порт був урятований від руйнування й полегшена операція по звільненню міста.

У часи Радянського союзу Миколаїв був закритим містом, найбільшою військовою верф`ю. Саме тут створювалися ракетні крейсери, важкі авіанесучі крейсери й авіаносці.

Одне з найбільших міст півдня України - Миколаїв - місто корабелів і поетів, місто вчених і портовиків, місто ста сучасних національностей і місто- спадкоємець багатьох культур і цивілізацій, продовжує жити й розвиватися.

[повернутися]